45Юліан Куляс: «Америка хоче, щоб Україна нарешті почала працювати на себе сама»
Липень02200911:56
Упродовж десяти днів на Галичині гостювала молодіжна футбольна команда СК «Крила», яка представляє українську діаспору Чикаго. У складі делегації США окрім гравців та тренерів була і група підтримки, в якій на кожному матчі своєю емоційністю виділявся чоловік старшого віку. Звати його Юліан Куляс. Народився він у 1935 році поблизу польського Ярослава, в 1942 разом з батьками його вивезли до Німеччини, а десять років по тому родина Кулясів перебралася до США. Нині 75-річний адвокат є президентом фундації «Спадщина», керує Першим українським банком «Певність» в Чикаго, очолює українсько-американську демократичну організацію США та є членом Ради директорів Українського Конгресового Комітету Північної Америки. Перед від’їздом американської делегації додому з паном Юліаном спілкувався кореспондент ЗІКу.
– Пане Юліане, вас в Україні знають як політика та представника американського бізнесу. І раптом футбол.
– Я не міг не відвідати Україну разом з «Крилами». По-перше, я сам в молоді роки грав у футбол, або як його називають у США «сакер». По-друге, головним тренером команди є мій син Павло, а капітаном – старший внук Микола. Також в складі делегації є ще троє представників родини Кулясів – молодший внук Пилип, внучка Ліза та невістка Катруся. І по-третє, я вже давно говорив і сину, і керівництву СК «Крила» про необхідність привезти нашу молодіжну команду в Україну. Адже всі гравці є членами Спілки української молоді Америки, але жоден хлопець, окрім одного, ніколи не був в Україні. І ось нарешті «Крила» в прямому розумінні слова прилетіли на українську землю. То скажіть, хіба міг я пропустити цю поїздку?
– І з якими враженнями ви повертаєтеся додому?
– Вони є різними. Зрозуміло, мені було приємно спостерігати, що молоді люди, яких ми привезли в Україну з Америки, почуваються тут як у себе вдома. Я з ними спілкуюся кожен день і відчуваю, що вони щасливі від того, що приїхали сюди. Відверто кажучи, я не знав якими будуть їхні емоції коли вони ступлять на українську землю. Тому дуже радий, що їхня реакція є саме такою, позитивною. Також, користуючись нагодою, хочу подякувати всім, хто долучився до нашого перебування на Львівщині та Івано-Франківщині. Приймали нас дуже добре, насправді з українською гостинністю. Особливо вразив прийом у Куликові. Таке не забувається.
– Ви ніколи не мешкали в Україні. Але тим не менше все своє життя переживаєте, а головне, багато що робите для цього краю.
– Так, я народився у Польщі, потім десять років жив у Німеччині і вже більше як півстоліття мешкаю в США. Проте моє коріння походить саме звідси, а значить українська земля є рідною і для мене. Те саме вам може сказати кожен з нас. Але знаєте, я доволі часто буваю в Україні і, на жаль, мушу констатувати, що змін на краще я не бачу. Я вже говорив про свої враження від поїздки. Але то я торкнувся лише позитиву, а є ще й негатив. Причому його значно більше.
– Можна більш конкретно дізнатися, що ви маєте на увазі? Цікаво почути думку людини, яка спостерігає за нашим життям зі сторони.
– Найбільше мене вражає українська молодь. Коли я бачу, як вулицями Львова ходять зовсім молоді люди, а часто навіть підлітки, з пляшкою пива і цигаркою в руках, мені стає моторошно. Що ж з них виросте? І потім, куди дивиться влада? Ні, ви не подумайте, ніби в Америці подібного немає. На жаль, є. Але це як правило темношкіре населення або вихідці з Латинської Америки. А Україна – це ж Європа. В усякому разі, наскільки я знаю, так вважає більшість населення країни. До речі, на це звернули увагу і наші молоді футболісти.
– І який ви бачите вихід з даної проблеми?
– Перш за все необхідно вести пропаганду здорового способу життя. Але не просто говорити, а створювати умови, щоб молодь мала можливість займатися спортом, відвідувати різноманітні культурно-мистецькі товариства тощо. А ще я вважаю, у вас надто дешеве пиво. Де ще є таке, щоб півлітра пива можна купити за 50 центів? За такої ціни вживання його різко зростає. Ще один момент, українські студенти не прагнуть заробляти гроші. В Америці навіть діти з заможних сімей на канікулах намагаються заробити на свої потреби. По-іншому не може бути, бо кожен повинен розраховувати перш за все на самого себе. А в Україні, як я бачу, більша частина молоді робить усе, аби не працювати. З таким ставленням майбутнього у вас немає. Але цю проблему можна вирішити лише спільними зусиллями батьків і держави. Перші повинні виховувати у дітей бажання працювати, а державні чиновники – створювати робочі місця для молоді.
– А що ви взагалі скажете про керівників нашої країни?
– Не буду приховувати, з ними Україні не поталанило. Я вже не один раз мав нагоду переконатися, що вони вміють лише дві речі. Перше – це обіцяти. А друге – гарно навчилися говорити те, що хоче почути співрозмовник. Але при цьому роблять тільки те, що вигідно для них особисто. Державного мислення немає ні в кого з них. Саме тому вони й не можуть прийти до спільного знаменника при вирішенні питань державної значимості. Вони ж думають не про простих людей, а виключно про свої, як ви кажете, шкурні інтереси. А вони ж у них різні. А от коли б все було навпаки і кожен чиновник на своєму місці намагався принести користь державі, спільну мову вони знайшли б дуже швидко.
– Якої думки про Україну сьогодні дотримується більшість простих американців?
– Тої, яку я щойно висловив. І так думають не лише рядові громадяни США, а всі, в тому числі й у Білому домі. Повірте, в США дуже добре ставляться до українців, але при цьому Америка хоче, щоб Україна нарешті почала працювати на себе сама, а не тільки чекала допомоги з-за кордону. Нині в Конгресі США є група з 42-ох конгресменів, які створили неформальну організацію, що дуже серйозно цікавиться і лобіює інтереси України в Америці. Причому майже всі вони не мають українського коріння. Більше того, скажу вам, що в США, аби мати реальний вплив на вирішення питань пов’язаних з Україною, бажано не мати українського походження. Бо в Америці вже віддавна вважають, що всі, хто має українське коріння, надто емоційно сприймають все, що відбувається в Україні і довкола неї.
– Можете назвати кілька прізвищ друзів України, які займають високі пости в США?
– Прошу. У сенаті США вже, можна навіть сказати, традиційно не дають забути про Україну сенатори Джон Маккейн, Річард Лугар, Річард Дурбіна. До речі, останній по походженню наполовину литовець і добре розуміє роль України в регіоні. Також класичним прикладом американця, який ніколи не мав нічого спільного з Україною, але став її вірним прихильником, є президент бізнес-ради Україна – США Морган Вільямс. Не забуває про Україну і родина Бжезинських. Власне, саме старий тезис Збігнєва Бжезинського про те, що Росія без України ніколи не зможе стати імперією, чи не найкраще пояснення того, чому стільки людей у США підтримують Україну.
– І це є єдиною причиною позитивного ставлення американців до нашої країни?
– Звісно, що ні. Адже більшість з цих людей ніколи б не стала на бік захисту інтересів України, коли б не мала серед своїх знайомих американців українського походження, які б їм логічно довели значення України для світового співтовариства. Всі ці люди роками працюють в Україну, але дуже сподіваються, що одного чудового дня і Україна почне працювати на себе також. Звісно, що саме цього прагнуть і видні американські політики українського походження. Серед них виділю Михайла Савківа, Адріана Каратницького, Олеся Мотиля, Ореста Дейчаківського. Останній є своєрідним містком між українською діаспорою і конгресом США.
– Ваша думка про нового Президента США Барака Обаму.
– Барака Обаму я знаю не один рік. Ми з ним обоє зі штату Іллінойс і до того ж обоє є членами демократичної партії. Він дуже швидко себе проявив з якнайкращої сторони і зробив стрімку політичну кар’єру. До речі, саме я очолював в українській громаді США комітет за вибір Обами під час президентської виборчої кампанії. Барак Обама має надзвичайний талант оратора. Але і по своїй суті він є справжнім демократом, який хоче, щоб США плідно співпрацювало з усіма країнами. Знаєте, я вже багато років у політиці, а тому можу порівнювати Барака з його попередниками. На відміну від них, він вникає і добре розуміється практично на всіх проблемах. Тому в США сподіваються, що Обама зуміє вивести країну на новий, більш високий рівень розвитку. Адже після президентства Джорджа Буша проблем у нас вистачає. Одна війна в Іраку чого вартує.
– Ви вважаєте її помилкою?
– І не тільки я, а й мільйони американців. Галасу вийшло багато, а от результату – мізер. А найстрашніше – загинуло чимало наших вояків. Питається, і кому це було потрібно? Джордж Буш взагалі вирізнявся агресією, більшість питань він намагався вирішити з позиції сили. А хіба так повинно бути, яка ж це демократія? Тому нині в США сподіваються, що ми нарешті станемо справжньою демократичною державою.
– Кого з попередників Барака Обами ви вважаєте найкращим президентом США?
– Біла Клінтона. За його президентства країна дійсно розвивалася і в економічному, і в політичному, і в соціальному напрямках. Якби не та горезвісна історія з Монікою Левінскі, то він би у пам’яті багатьох залишився як майже взірець президентства. До речі, Біл Клінтон, як і його дружина Хіларі, дуже добре ставилися і ставляться до України.
– Ви мали зустрічі з Президентом України Віктором Ющенко. Якої ви думки про нього, як про керівника держави?
– Вважаю, що він не виправдав сподівань народу. По завершенні Помаранчевої революції у Віктора Ющенка був великий кредит довіри. Але він його змарнував і нині українці в ньому розчаровані. Найбільша його помилка, як на мене, полягає в тому, що він не навів порядок в країні. Обіцяв посадити всіх злодіїв, але в результаті так нічого й не зробив. Одним словом, Ющенко виявився керівником, який вміє лише говорити. А от рішучих дій від нього прості українці так і не дочекалися.
– А що скажете про Юлію Тимошенко?
– Дуже сильна і розумна жінка. Але весь час щось комбінує. Ну й звісно, надто хитрує подвійною грою. На словах вона ніби то орієнтується на Європу, але її стосунки з Росією свідчать, що це далеко не так. Тому стосовно неї в мене є величезні сумніви, чи насправді вона хоче добра Україні. Схоже, що дбає вона виключно про особисті інтереси. Патріоткою я її назвати аж ніяк не можу.
– Ви є мешканцем Чикаго. Тому не можу вас не спитати, якими ви бачите шанси Чикаго в боротьбі за право проведення Олімпійських ігор 2016 року?
– Коли ми відправлялися в Україну, то я мав розмову з нашим мером і він дуже просив, щоб ми пропагували на Галичині ідею проведення Олімпіади-2016 в Чикаго. Сподіваюся, що шанси на перемогу в мого міста є чималі. Думаю, Україна також може мати користь, якщо МОК зупинить свій вибір на Чикаго. Адже в нашому місті велика українська діаспора. І не сумнівайтеся, ми не лише будемо вболівати за українських змагунів на олімпійських аренах, а й надамо їм всю необхідну допомогу при безпосередній підготовці до Ігор на американській землі.
Головними конкурентами Чикаго вважаю Токіо і Ріо-де-Жанейро. Хоча в бразильців є серйозний мінус – високий рівень злочинності. Але з іншого боку Південна Америка ще жодного разу не приймала Олімпіаду. Що ж до Чикаго, то у нас вже сьогодні є чимало готових об’єктів для проведення ігор. Але є й великі плани. Так вже готовий проект нового стадіону, який зможе прийняти понад 90 тисяч глядачів. У тому, що Чикаго якнайкраще впорається з проведенням Олімпіади, в мене немає жодних сумнівів.
– А Україна з «Євро-2012» дасть собі ради?
– Хочеться вірити, що так. Ми в Америці дуже тішилися, коли УЄФА прийняло рішення віддати «Євро-2012» Україні і Польщі. Адже тим самим Європа дала зрозуміти, що вона бачить Україну як європейську державу. Але спостерігаючи за тим, як розвиваються події, я не впевнений чи ви не втратите ці визначні змагання. В усякому разі я побачив, що у Львові справи просувається дуже повільно. В такому темпі працювати не можна. Ви лише викинете на дармо кошти.
– Що б ви побажали українцям на прощання?
– Перш за все я сподіваюся, що це мій не останній візит в Україну. Зокрема маю намір приїхати на «Євро-2012». Хочеться вірити, що наступного разу я нарешті побачу в рідній для мене, як і для багатьох американців, Україні зміни на краще. Що ж до побажань, то скажу лише одне: станьте нарешті господарями на своїй землі і будьте справжніми (не на словах, а на ділі) патріотами України.
Розмовляв Адам КАДЕФ
Довідка.
Юліан Куляс. 1935 р.н. Громадянин США. Президент і Виконавчий директор Першого українського федерального ощадного банку цінних паперів «Певність», член Виконавчого комітету Українського Конгресового Комітету Америки, член Американської комісії експертів з реформи торговельного права в Україні, правничий радник Генерального консульства України в м. Чикаго. За видатний внесок у відродження Української держави, у справу становлення громадянського й правового суспільства в Україні та української національної еліти, за сприяння здобуттю Україною належного місця у світовому співтоваристві націй та вірність лицарським ідеалам нагороджений Орденом Святого Станіслава III ступеня з врученням Командорського Хреста (2003 р.) та орденом «За заслуги» ІІ ступеня Президента України (2008 р.).
РоздрукуватиКоментарі
Новини
17Березня 2010
zmolo.com
Нам би такого президента, як пан Кулас!!!
Україна у сташній дупі (вибачаюсь) і коли ми не станемо 'розраховувати перш за все на самого себе' і зрозумієм, що 'треба ПРАЦЮВАТИ' ВСІМ і ДОБРЕ, то нам скоро в тому світі кінець.
Світ трагічний, пані та панове. Треба бути сильним і вибороти собі самим краще життя. Ніхто за нас це не зробить.