Віра Свєнціцька - заслужений працівник культури України, лауреат Національної премії ім. Т. Шевченка, кандидат мистецтвознавства, дослідник різних галузей українського сакрального мистецтва та довголітній працівник Національного музею у Львові.

Народилася В. Свєнціцька 28 серпня 1913 р. в сім’ї першого директора Національного музею Іларіона Свєнціцького. Під час навчання на відділі історії мистецтва Львівського університету отримала пропозицію опрацьовувати музейну колекцію різьблених хрестів, що стало початком її наукового шляху. В результаті такої праці підготовані дипломна робота, згодом публікація у “Літописі Національного музею” (1938) та монографія “Різьблені ручні хрести” – магістерська робота В. Свєнціцької (1939).

З 1956 року В. Свєнціцька розпочала працю в Національному музеї – спершу на посаді наукового працівника, згодом – старшого наукового працівника, зав.відділом народного мистецтва та мистецтва ХІV-XVIII ст., а з 1975 р. – зав. відділом давнього українського мистецтва.

В. Свєнціцька була сучасницею цілої когорти українських малярів кінця ХIX -поч. ХХ сторіччя – Олекси Новаківського, Івана Труша, Олени Кульчицької, Антона Манастирського. Це спонукало її, музейника і науковця, ініціювати створення Художньо-меморіальних музеїв, побудови концептуальних виставок та появи цілого ряду публікацій.

У центрі її уваги постійно перебувала ікона, зокрема, творча спадщина українського маляра Івана Рутковича. В. Свєнціцька не лише ретельно опрацьовувала та досліджувала музейну збірку творів майстра., а й проводила пошукову роботу у церквах, паралельно досліджуючи пам'ятки жовківського майстра.

Віра Свєнціцька впорядкувала фонд рукописів і стародруків, підготувала 23 статті до “Сводного каталога славяно-русских рукописных книг, хранящихся в СССР ХІ-ХІІІ вв.”, дослідила художнє оформлення рукописного Бучацького Євангелія поч. ХІІІ ст., опрацювала “заблудівські видання” стародруків у збірках музею, вперше порушила проблему авторства фронтиспісу «Апостола» І.Федорова 1574 р.

Ярослав Нановський – корифей музейної справи і відомий дослідник українського мистецтва кінця XIX ст. - першої половини XX ст. Нановський не лише провадив пошукову роботу та комплектування музейних збірок, а й систематизацію, каталогізацію, атрибуцію і дослідження пам’яток. Я. Нановський навчався в Українській класичній гімназії у Львові та Львівському університеті (1930-1940 рр.), де студіював мистецтвознавство й українську філологію. З 1942 року працював у НМЛ на різних посадах: асистентом директора, зав. відділом і зав. фондами. У 1945 - 1952 рр.паралельно був на викладацькій роботі у Львівському училищі прикладного мистецтва та Львівському інституті прикладного та декоративного мистецтва.

Музейна практична робота стала підґрунтям для творчої праці в царині дослідження мистецьких явищ у Галичині. Я.Нановський популяризував творчий доробок Корнила Устияновича, Юліана Панькевича, Івана Труша шляхом численних виставок та наукових видань. Присвячені монографії авторства Я.Нановського (”Корнило Миколайович Устиянович” - К., 1963; “Іван Труш” -К., 1967; “Юліан Панькевич” - К., 1986) були першими вагомими дослідженнями спадщини й життєвого шляху цих непересічних особистостей. Варто згадати підготовані розділи до “Історії українського мистецтва” (т.4, кн.1-2.- K., 1969, 1970), розвідки в “Українській Радянській Енциклопедії”, “Словнику українських художників”та каталоги, численні статті у збірниках, журналах, газетах.