18Роман Калин: “Ґринджоли” політикам не потрібні. У той момент вони використали не лише нас
Липень01200814:30
– Мої враження про цьогорічне Євробачення? – перепитав Роман Калин. – Воно сформувалася давно. Їх не потрібно сприймати як Олімпійські ігри зі співу. Бо це не конкурс з визначення якості пісень та їх виконання. Це, в першу чергу фестиваль, заїзд представників всіх європейських країн, де переможців 50 на 50 визначає лотерея. Це більше геополітична концепція, коли сусіди голосують за сусідів. Якби «Євробачення» хотіло стати більш професійним, там оцінювало б виконавців професійне журі. На мою думку, ті, хто справді був цього року найсильнішими – співак з Ізраїлю і співачка з Португалії взагалі не увійшли у десятку. Тому на «Євробаченні» насамперед перемагає дружба сусідніх країн. Перемагають клоуни в масках, із зірками на голові, вдалі піар-ходи, несподівані скандальні інтерпретації, а не талант і мистецтво.
Згадайте Руслану. Свого часу вона перемогла, але не стала європейською зіркою. Сердючка мала більший успіх зі своїм яскравим шоу, бо «Євробачення» – це конкурс вдалих циркових номерів.
– Ваш виступ теж був цирковим?
– Наш був політичним і несподіваним навіть для нас. Ми порушили всі правила «Євробачення». До нас усі пісні на «Євробаченні» були про кохання. Ми, по суті, були першими, хто співав не про кохання, – це антиформат. У нас хіп-хоп, який вперше з’явився на «Євробаченні». За рік до нас в Туреччині уперше виступала рок-група. Наша участь у цьому конкурсі була двозначною.
– Але усі на той час вважали, що “Ґринджоли”, які створили гімн Помаранчевої революції, на «Євробачення» просунув Микола Томенко...
– “Ґринджоли” у музиці з 1997 року. У 1999 році ми отримали другу премію на “Мелодії” і другу премію на “Перлинах сезону”.
Тоді ми навіть не знали, що таке «Євробачення». Ми собі спокійно грали у Сумах, а нас погнали до Києва на відбірковий конкурс. Взагалі то я думав, що “Тартак” переможе. У “Тартака” тоді була пісня “Я не хочу бути героєм України”.
До вашого відома: окрім “Гринджолів” Томенко лобіював гурти “Дешифер”, “Мандри”, Тартак”, “Танок на Майдані Конго”. На “Ґринджоли” ніхто не ставив, в тому числі і Томенко. Я сам не думав, що ми переможемо у відбірковому конкурсі у Києві. Для нас це був шок. У нас були зовсім інші плани. Це було як сніг на голову. Казали, ніби нашу групу проштовхнули. Я стверджую: це неправда! Популярність нашої пісні “Разом нас багато” (слова народні, музика моя) була значно вищою, від тієї, яку на той час презентувала Ані Лорак.
До речі, якби я тоді мав той досвід, що тепер, треба було відмовитися від участі в тих іграх. Але ми б “попали” на 25 тисяч євро, адже у нас був контракт з рекондинговою компанією. Ми мали виконати всі їхні вимоги. У разі невиконання – мали заплатити 25 тисяч євро за відмову. Навіть якби ми хотіли відмовитися, не могли...
До концерту залишалось півтори місяці. Треба було переробити музику; ми спали по 2-3 години в добу. Коли ми нарешті вийшли на сцену – я думав про одне: нарешті це все скінчиться. Наскільки це все проходило напружено, стрімко... На сцені думав, аби лише не забути текст, не забути завчені рухи. Було дуже важко. Сім’ю я не бачив півроку. Нам тоді дозволили провести за куліси двох осіб. Я взяв дочку і дружину, щоб мати моральну підтримку.
У підготовці до «Євробачення» нам допомагала Олена Мозгова, хоча, знаю, в різних інтерв’ю вона нас “мочила”. Вона і балет свій дала, це були її друзі.
До речі, на наступний рік треба знову посилати на «Євробачення» Ані Лорак за першим місцем, як це зробила Росія з Дімою Біланом. Треба грати за правилами «Євробачення». Має бути пісня-шлягер-проста, весела, з мінімумом слів, до десяти. На сцені має бути цирковий елемент. Дехто каже, що це не Білан переміг, а Євген Плющенко на коньках. Наша Сердючка типовий представник яскравого шоу.
– Романе, як «Євробачення» вплинуло на вашу подальшу творчу долю?
– Після – жодним чином. До «Євробачення» – так. Ми об’їздили з концертами до 15 країн Європи. Після нашого результату на «Євробаченні» концерти в Україні для нас зникли взагалі. Я вважаю, що це плоди Помаранчевої революції. Помаранчева команда за 3 роки не виконала жодної з обіцянок Майдану. Люди їх ненавидять, а це відбивається на нас, бо нас асоціюють з трибуною Майдану. Всі думають, що “Ґринджоли” є політичним локомотивом Помаранчевої революції. Ніхто не бачить в нас музикантів. Нас чують, бачать і належно оцінюють за кордоном. Зокрема, у Польщі. Там ми досить успішно виступаємо поруч з провідними виконавцями. Нас туди радо запрошують. Так ми брали участь в концерті до 25- річчя утворення їхньої “Солідарності” у 2005 році, у 2006-ому виступали на урочистостях до 25- річчя святкування Фундації Івана Павла ІІ; в Італії співали на сцені Римської філармонії.
Два місяці тому ми повернулися з Гданська (Польщі), з концерту до 20 -річчя Студентського Руху Опору. Зараз маємо запрошення на кінець літа взяти участь в спільній польсько-українській акції “Number one”. Для них ми є зірками. На жаль, в Україні нам доводиться боротися за себе, доказувати, що ми є музикантами, а не якимись там політичними приблудами.
– Розкажіть про себе, про свою родину, роботу...
– Моїй дочці Наталі 17 років, вона цьогорічна випускниця школи. Займається танцями в “Зірці мрії”, тяжіє до гуманітарних наук. Дружина Тетяна – хімік, викладає у Національному технічному університеті нафти і газу, завершує кандидатську дисертацію. Я теж люблю точні науки, а дочка – гуманітарій. Дружина – мій перший і справедливий критик. Найбільше вона любить пісню “Разом нас багато”.
Закінчив музшколу по класу баяна. З 5-го класу граю на гітарі. Закінчив механічний факультет Інституту нафти і газу за спеціальністю “нафтове обладнання”. Після першого курсу в інституті забрали в армію. Служив в Німеччині, 2 роки грав в оркестрі: на трубі, кларнеті, на ударних. Я володію багатьма інструментами. Після повернення відновився на другий курс . У 1988 році створив рок-гурт “Захід”, грав на гітарі, потім був гурт “ Минула юнь”, грав на бас-гітарі. Ми першими у ті часи грали хардкор. У 1997 році створили “Ґринджоли”. Чому така назва? У нас вдома був Буквар, на останній сторінці якого були малозрозумілі слова і серед них – “ґринджоли”. Мені одразу сподобалося це слово. Я тоді напиcав пісню “Ґринджоли” в стилі реггі, де є такі слова: “На ґринджолах летимо і як бджоли гудимо...”.
Тішить те, що перед цьогорічним «Євробаченням» гурт “Ґринджоли” вперше правдиво показали. Приїжджали з “Інтера”, подали об’єктивну інформацію, хто ми насправді. До того про нас – різні пакості писали...
- А хто ви є насправді?
- Ми є музикантами. На хліб заробляємо музикою, яку пишемо самі і виконуємо. Зараз “Ґринджоли” – це 5 музикантів, кістяк складають два Романи –я і Роман Костюк. Ми є авторами пісень, аранжувальниками. Усі кохаються в музиці. Зараз рік як я живу в Івано-Франківську (2 роки жив в Києві). Було складно. Тут сім’я. Тепер я маю у рідному місті улюблену роботу – працюю ведучим програм на ТРК “3-Студія”, веду програми “Моя хата” і “Термінал”. Люблю свою роботу, люблю справу, яку роблю. Маю свою власну студію звукозапису “Рома рекорд”. Ми живемо щасливим життям, живемо музикою. Є робота, яка нам приносить задоволення. Нас тут оточують люди, які нас розуміють, яким не треба доводити, хто ми. Випустили новий альбом “Любиш не любиш”. Це збірка лірики, половина віршів талановитої поетки Томи Приймак. Свій новий альбом ми презентували (наживо) в США. І в США окремі люди йшли на пісню “Разом нас багато”, а у нас була пронизлива лірика, був успіх.
Після “не нашого” Євробачення ми розірвали контракт з рекординговою компанією, яка заробила на нас шалені гроші, а ми в результаті отримали, не повірите, 300 доларів...
Всі чомусь вважають, що ми отримуємо від Ющенка пенсію, чи стипендію, якусь дотацію, а насправді ми усе заробляємо власною працею. Я бачив Віктора Андрійовича один раз в житті, на українській вечірці в “Арені” за день до «Євробачення». Він сидів у віпложі. Нас підвели до Ющенка, ми спілкувалися раптом 5 хвилин. Президент запитав мене, як настрій, я, звично, як його здоров’я. А ще я запитав, чи він щось знає про нас. Тоді Віктор Андрійович подарував мені маленький тризуб і подякував за чудову, за його словами пісню, “Разом нас багато”. Під час відбіркового конкурсу, 1 березня 2005 року, мені на телефон подзвонили з Секретаріату Президента і від імені Віктора Ющенка привітали з перемогою. До речі, Миколу Томенка я теж бачив два рази у житті.
У день міста Івано-Франківська ми виступали перед концертом знаменитого Кріс Нормана, виконували пісні з нового альбому. Зокрема, “Я не знаю слова досить” (слова і музика мої). Я всі свої пісні люблю, але ця пісня яскраво розповідає про те, яку музику ми пишемо. Музика – це наша розмова. Маємо 2 альбоми: “Хай буде так” і “Любиш-не любиш”.
Я щасливий з того, що займаюся тим, що люблю. Хочу насправді багато встигнути зробити. До бізнесу байдужий. Переконаний: бізнес вбив не один талант. Я не маю великих статків, але я цілком щаслива людина. Люблю дуже подорожувати; всі гроші я би тратив на подорожі. Маю багато друзів. Найвірніші – це друзі дитинства. Нас об’єднують якісь духовні речі. Мені з ними легко.
Мені нерідко кажуть: кидай ті “Гринджоли”... Мовляв, з тією назвою ти далеко не зайдеш…
– Тобто, ви не проти поміняти назву гурту?
– Що ви? Зрадити? Нізащо! Пам’ятаєте заклик “Не зрадь!” Досить, що зрадили, чільники Майдану. Для мене це святе... Хай буде важко з цією назвою, але хай буде так. Хай корабель з назвою “Ґринджоли” пливе.
А політикам ми не потрібні. В той момент вони використали не лише нас. Використали, коли було потрібно стати трибуною . За свій виступ на Майдані ми ніколи не вимагали грошей. Ми виступали заради ідеї, в яку я досі вірю.
...Коли стикаєшся з тими зрадниками – шляк трафляє. Усі одинакові: і білі, і помарачеві. Невідомо, хто з них кращий… Не вірю нікому з політиків.
Шматують бідолашну Україну... Прикро. Але я по житті оптиміст. Україна є, була і буде, бо вона у нас одна!
Роздрукувати Розмову вела Тамара ЛейбюкКоментарі
PLAY Интересное видео
Новини
06Вересня 2008
05Вересня 2008
zmolo.com
Я їм , політикам також не вірю, вони моральні виродки , не всі але 95 зі ста - точно ,
Хлопці бажаю вам успіху, і приїзжайте з концертом до Львова , Ласкаво просимо :)
мо їх на Підкамінь запросять коли-небудь...