Львівський алхімік

Червень19200817:21

Амфетамін – синтетична психотропна речовина з наркотичним ефектом, офіційно заборонений у багатьох країнах, у тому числі, й на Україні.

Тоді, під час Другої світової війни, призначався амфетамін для пілотів Люфтваффе та снайперів Вермахту, щоб ті під час виконання бойових завдань могли тривалий час обходитися без сну, відпочинку і їжі, зберігаючи при цьому сили. На побічні ефекти (підвищене потовиділення, збільшення тиску, порушення в роботі серцево-судинної і статевої систем) тоді уваги не звертали. У 1944-1945 роках, під час боїв у Західній і Південній Європі, американські солдати, обшукуючи взятих у полон німців, знаходили в них коробочки з якимсь білим кристалоподібним порошком, уживши який, наступає легка ейфорія, піднімається настрій та наступає приплив сил. Це і був амфетамін.

Війна закінчилася, тисячі американських солдатів поверталися додому. А з собою везли трофейні німецькі коробочки з амфетаміном. Таким чином ця речовина потрапила у США. Місцеві хіміки швидко розібралися в рецептурі. Демобілізовані морські піхотинці і танкісти ударних частин пригощали трофейною „німецькою дуррю” усіх підряд. Війна сильно змінила Штати: Америка входила в нову епоху, більше жорстку, але й більше ритмічну. Напевно, першими це відчули молоді американці. Їм уже потроху стала набридати пуритансько-консервативна мораль їх „правильных” батьків, з вічними порадами про традиційні сімейні цінності. Хто в 16 років сильно переймається кар'єрою, а тим більше проблемами суспільства? І от, щоб вирватися за рамки традиційних суспільних норм, молоді янкі за допомогою всіляких хімічних препаратів стали експериментувати із власною свідомістю. Отут і пригодився трофейний німецький амфетамін, що уже потихеньку почали синтезувати й місцеві американські хіміки-умільці. У середовищі американської молоді „амфік” пішов на „ура”.

Ковтнув трошки білого порошку й ти знову веселий, енергійний, повний сил. Можна танцювати рок-н-рол хоч всю ніч і забути про те, що ранком тебе знову почнуть пиляти батьки за провалені тести на вступ у Гарвард. А те, що після цього буде важко дихати, стане розриватися серце, а то і взагалі може зупинитися, – це не важливо. Дуже швидко амфетамін став популярним серед американської молоді. (Трохи пізніше йому став конкурувати ЛСД, екстазі та інші транквілізатори і наркотичні речовини). Офіційна влада США взялася забороняти виготовляти, і продавати „амфік”. Але було вже пізно. Кримінальні й напівкримінальні структури, побачивши яким він користується попитом, почали виготовляти його у своїх підпільних лабораторіях. Так амфетамін завоював Америку. А в 60-ті роки „амфік” разом із джинсами, кока-колою і модою на все американське, опинився Європі – повернувся на свою історичну батьківщину.

“Дурь” для мажорів

До кордонів СНД, а відповідно й України, амфетамін наблизився приблизно на початку дев’яностих років, коли впала „залізна завіса”. І якщо молоді вихідці з бідних робітничо-селянських кварталів, важкі підлітки з проблемних родин, «сідали», як правило, на «ширку» (важкий ін'єкційний наркотик, що виготовляється на основі опіумному маку з додаванням ацетону, ангідриду оцетової кислоти й демидролу), то активними споживачами „амфіка” ставали, в основному, діти із благополучних родин. У молодіжному середовищі, котре орієнтувалось на захід стало модним чи не кожний вечір відвідувати нічні клуби, де лунала музика європейських молодіжних музичних команд. Цих шанувальників життя у стилі „найт-лайф” стали називати «клаберами». У середині 90-тих, серед творчої, так званої „просунутої” молоді, вважати себе «клабером» було так само престижно, як у в 80-тих, спортсменом.

А життя у «клабера», знаєте, яке важке! Якщо ти танцював усю ніч, а зранку поплентався на пари, вечором знову у нічний клуб, то на наступну вечірку в тебе вже не буде жодних сил. Хоча, чому не буде?! А амфетамін, котрий раз дав попробувати однокурсник? Трішки ковтнув його і сну як не бувало, ти знову активний та веселий. Ось він життєвий „енерджайзер”, запорука сили, натхнення та доброго настрою на всю ніч! Звичайно, на ранок ти будеш страшенно розбитим (бо амфетамін виснажує організм), але ж це буде тільки завтра!

Це ж не наркотик, не героїн і не „ширка”, це ж навіть не алкоголь, це ж просто „амфік”, таке собі джерело сили та енергії. Такими чином розмірковували тінейджери, діти із нормальних сімей, пробуючи у нічних клубах амфетамін. Для декого, це було останнє, що вони відчували у житті. Передозування амфетаміном, викликало посилену рухливість і підвищений тиск. Плюс до того нестача свіжого повітря у прокуреному приміщені нічного клубу – все це в купі негативно впливало на роботу молодого серця, котре, траплялось, не втримувало таких навантажень, і зупинялось. У результаті у нічних клубах Москви, Києва, Одеси, Харкова прокотилась серія смертей серед відвідувачів. Молоді люди, перебравши „амфіку” вмирали прямо на вечірках... Налякана адміністрація клубів (мабуть тим, що у деяких клубах амфетаміном приторговували клубні діджеї), поспіхом викликали швидку допомогу. Але вона не завжди встигала. Прибулі на виклик лікарі, лише глянувши на вкрай спітнілий одяг молодого покійника, сумно констатували: „ Знову амфетамін”. Справа в тому, що уживання „амфіку” стимулює підвищення раніше незвичної для організму фізичної рухливість, результат якої посилене спітніння. Одяг можна хоч викручувати. Тому деяких шанувальників цієї речовини можна було вирахувати за пакетом зі змінним одягом, котрий вони брали на свої нічні вечірки. Нерідко ранкові години у багатьох нічних клубів Львова, Києва, Одеси, коли вкрай змучені та виснажені відвідувачі розповзалися по домівках, нагадував спортивну роздягальню – всі масово переодягали футболки та блузки... А торгівці „амфіком” радісно підраховували прибутки.

Примітно, що ковтаючи амфетамін цілими жменями, «клабери» і мажори, на своїх «просунутих» вечірках повністю ігнорували алкоголь. Екстазі та «амфік» їм замінив горілку й пиво, без яких не могли «відірватись» на дискотеці, наприклад «гопники» (криміналізовані представники сучасної молоді, як правило, вихідці з бідних, люмпенських верств населення). «Гопи», хоч і ненавиділи мажорів та били їх при будь-якій можливості, потайки заздрили «клаберам». І не дивно, що „гопи” самі почали переймати звички та захоплення такої ненависної для них «золотої молоді». У тому числі, й шкідливі звички, наприклад, ковтання „амфіка”. Отож амфетамін, завоювавши мажорів, рушив у напівкримінальні компанії, а згодом і у старші класи шкіл. Крім того, у цей же період, потроху почали захоплюватися амфетаміном і юні „комп’ютерні генії. „Компи” тоді тільки входили в моду, а вночі інтернет більш дешевий – от тінейджери, щоб не засипати взялися за амфетамін.

Крім «клаберів» і «комп’ютерщиків» до „амфіку” активно потягнулися й представники усіляких молодіжних музичних команд. У вживанні амфетаміна й курінні марихуани, музиканти бачили джерело натхнення для написання своїх «хітів».

Якщо є попит – буде й пропозиція – залізний закон ринку. В Україну амфетамін завозили переважно з Польщі (куди він потрапляв з Голландії, а інколи вироблявся поляками в підпільних умовах). У Польщі грам цього препарату коштував 4-6 дол. США. А вже у Львові, за той же грам давали 20-30 „баксів”. У Києві, де все дорожче він уже вартував від 25до 35 дол. за грам. Прибуток очевидний - тому й знайшлися «типи», які на цьому заробляли. Переважно вони їздили у сусідню Польщу і завозили „дурь” контрабандою.

Але були й „хіміки-самоучки”, які намагалися у кустарних умовах налагодити виробництво цієї речовини, як це колись робили у сусідній Польщі.

Хіміки-самоучки

Якось співробітник львівського обласного ВБНОНу (відділу боротьби з незаконним обігом наркотиків), зайшов в один з міських комп'ютерних клубів, розташованих у центрі Львова. Там він випадково звернув увагу на молодого відвідувача, що сидів за комп'ютером. Хлопець, переписуючи щось з екрану, одночасно, жваво спілкувався з кимось по мобільному телефону. Своєму співрозмовникові він повідомив, мовляв, знайшов в інтернеті все необхідне, і дуже скоро приготує й принесе те, що обіцяв. Працівник міліції заради цікавості глянув на монітор і побачив, що хлопець відкрив сайт «Кухарська книга анархіста”, а на екрані світився розділ «Як самостійно виготовити амфетамін». „От що він збирається робити,” – зрозумів міліціонер. Офіцер міліції вирішив простежити за цим дивним хіміком-аматором.

І як виявився не дарма. Підключивши своїх колег, йому вдалося встановити прізвище хлопця. Також міліціонери з'ясували, що він періодично зустрічається зі своєрідною публікою – у народі таких тінейджерів називають «клаберами». Деякі з товаришів Сергія С. (а власне так звали шанувальника «Книги анархіста»), були міліції знайомі, оскільки раніше затримувалися у тих же нічних клубах у підозрі на зберігання амфетаміну.

З огляду на, що Сергій С. шукав в інтернеті, і згадавши пагубні амфетамінові захоплення його товаришів, оперативники припустили, що у середовищі клубної молоді, він шукав собі клієнтуру на „товар”, котрий планував робити сам. Тому за С. почали стежити більш ретельно. І от одного разу під час чергової зустрічі з пірсінгованими хлопцями, оперативники затримали С. у момент, коли той намагався збути їм певну кількість грамів амфетаміну. Вражений несподіваним арештом, С., як говорять опера, «поплив», тобто почав давати показання на першому ж допиті.

Збентежений С. зізнався, що сам пробував у нічних клубах „амфік”, бачив, яким він користується попитом у середовищі «клаберів». Однак часто вживати амфетамін йому не вдавалося, оскільки він був з малозабезпеченої родини. А от його друзі, діти „наворочених» батьків, ковтали препарат жменями. Помітивши, з якою швидкістю в нічних клубах розходяться партії «амфіка», С. вирішив й сам прийняти участь у цьому процесі, тобто зайнятись перепродажем „дурі”. Але нічого в С. не вийшло – він не мав стартового капіталу для закупівлі хоч маленької кількості порошку.

Сергій випадково набрів на «Кухарську Книгу анархіста», а там знайшов розділ, який стосувався приготування амфетаміну у домашніх умовах. Тут була вказана уся необхідна рецептура і докладно описувався увесь виробничий процес. Отут і визріла «геніальна» ідея: не залежати від різних наркоділерів, а вийти на підпільний ринок амфетаміну з власним «брендом». А для це потрібно було створити свою міні-лабораторію. Що Сергій і зробив.

У смітниках біля лікарень і поліклінік, він знайшов старі викинуті мензурки, колби та інше хімічне устаткування. У районі вулиці Варшавської(зовсім недалеко від центру міста) на закинутій дачі знайшов для себе приміщення. Іноді на цю дачу забрідали на нічліг бомжі, іноді наркомани, тому бруд там панував неймовірний: шприци, залишки їжі, порожні пляшки, пацюки. С. притяг туди все причандалля зі свого набору «юного хіміка». На галявині перед будиночком Сергій спорудив із цегли щось на кшталт маленької печі, у якій і мав відбуватися процес створення амфетаміну. І процес пішов. При виготовленні препарату він використовував брудні каструлі, що валялись на підлозі будиночку. Судячи з кольору внутрішньої частини каструль і запаху, що від них разив, у цьому посуді, попередні гості-наркомани варили «манагу» (відвар з конопель). Щовечора, розпалюючи вогонь, змішуючи інгредієнти, Сергій гарував над пробірками. Перші досліди виявилися невдалими. Але С. був упертим „алхіміком”, справжнім ентузіастом своєї справи. І дуже швидко чудо сталося. Удосконаливши процес технології, Сергію вдалося трішки випарувати сіруватого порошку, який за хімічним складом був близький до амфетаміну. Сергій спробував його. Закривши очі, він очікував приходу наркотичного трансу і він наступив: скажено заколотилося серце, захотілося тупотіти ногами, кричати й підстрибнути аж до вершин дерев. От він кайф! Звичайно справжній амфетамін „ вставляв” би крутіше. Але для конвеєра, тобто продажу у нічних клубах, годився й такий продукт.

Сергій відчував себе науковцем, першовідкривачем. Майстром! Те, що у сорокових роках почали німецькі хіміки Третього Рейху, зумів повторити простий український хлопець зі Львова. На убогому кустарному устаткуванні він зумів приготувати може й низькоякісний, але все таки амфетамін. Його і почав продавати своїм друзям, видаючи його за «фірмовий» голландський. Не виключено, що „скидаючи” «мажорам» у нічних клубах власноручно приготовлену «дурь», і одержуючи за це гроші, Сергій мріяв розкрутитися й поставити виробництво на потік. Та не вийшло. Практично на самому початку «амфетамінової” кар'єри, у діяльність місцевого «мендєлєєва» втрутилася міліція.

Зараз Сергій С. перебуває у СІЗО, де розповідає слідчим, про кількість «бадяжного» «амфіку», а також кому й скільки встиг продати. От тільки шкода, що своє креативне мислення, наполегливість дослідника і здібності з хімії Сергій використав у кримінальному напрямку. Фахівець-хімік з нього міг би вийти дійсно добрий...

• 16:3025.06.08 дяаа юрцю!...
• • я думаю якби той мусорок не позбувався конкуренції, то наш Сергійко заробив би трошки і вступив у мед чи хім, а мо і фіз вуз. а так шо тут скажеш, далі мусара з баригами будут заробляти, тіко шо без конкурента.....Такоот казочка малятка
• 15:2820.06.08 Роман
• • Молодчинка!!!!!!! тільки хотів заробити, а не вийшло. От з нього певно стібаються львівські чи західно-українські аля-барончики, які займаються збуттям чи не дай Боже виготовлення шальної продукції. У них же все схвачено, підкуплено і налагоджено, а тут пацанчик, без звязків, один, в кустарних... От його і прийняли...
    І міліціянти собі статистику покращили, певно вже давно кримінальних справ не відкривали на подібну тематику. А все чому, бо пацанчик певно бідний, не мав грошей, щоб відмазатись, а може дяді-барончики наполягли, щоб його затримали... Хтозна історія замовчує...