Росіянка Алла Сімутіна зробила фотовиставку «Львів, як місце проживання». Фото

Червень11200810:17

За словами куратора галереї Олесі Домарадзької, їй сподобалися ці фотографії, бо в них нема відчуття спиненого моменту, а є присутність живого міста: «Алла зображає Львів, яким його відчуває, а саме так відчувають затишок свого дому. Вона уважна, а це для фотографа дуже важливо!».

І дебютантка оцінила відвагу кураторки: « Це найкраща мистецька галерея у Львові, яка на два тижні наважилася віддати приміщення під фотопроект. Я намагаюся фотографувати те, що закарбувалося у пам’яті з дитинства. Тому, може, все в цих світлинах трохи фантастично й нереально забарвлене. Куди б не поїхав, від Львова не подінешся. Він завжди з тобою, це я й хотіла сказати назвою виставки. Нове мені не цікаве. Я фотографую те, що впізнаю як своє, для мене фотографування – як пригадування».

Однокласниця Алли Сімутіної на вернісажі зізналася: «Коли ми сиділи за однією партою, тоді вона ще не фотографувала, але …писала. І якщо Алла видасть те, що пише – це буде літературна бомба. Вона талановита людина в усьому. Мені як архітектору подобається місто, побачене Аллою. Воно незвичайне: в будівлях, рослинах, людях, міфах, енергетиці. Виставка відображає шарм Львова, кожен із мешканців якого додає щось свого до його енергетики. Роботи різні – містичі, іронічні, романтичні – але всі душевні. Вони для гарного настрою і задоволення. Спогад від них теплий».

Очевидно, це ж хотів підкреслити і фотомитець та видавець Василь Пилип’юк, який в оцінці творчості Алли Сімутіної хвалив себе улюбленого, що викликало шок у фотохудожників, присутніх на виставці: «Це треба відчувати відповідальність в такому стані як Василь Пилип’юк: зайти на якусь маленьку виставочку прекрасної чарівної пані. Пів на шосту годину людина встала, 6 рейсів зробив літаком на Яворівському полігоні. Три години відсидів на обранні ректора в Академії друкарства, де я почесним доктором, і я залишив заступника міністра, бо я маю шалену пані, яка 3 рази була в моїй галереї, мені було шалено незручно: я думаю, чи буду я в Івано-Франківську чи в Рівному, все одно приїду у вівторок не 5 годину. Мені сьогодні помічниця три рази видзвонює і каже: не забудьте, ви пообіцяли виступити на відкритті фотовиставки, щоб привітати. Я ніколи не був в цій галереї. Мені надзвичайно приємно це побачити. Дуже мало людей з фотографічного гурту. Я завжди виступаю, коли приїжджають посли Америки, ну запрошують. Я дуже шкодую, що мало людей, чи це люди гонорові, фотомайстри (я не люблю цього слова – фотографи), чи вони такі амбіційні. Ну вже більше амбіцій, як я, мати вже би ніхто не мав! Я вам вклоняюся, зачарований деякими роботами, які повністю лягають у прекрасний альбом, який буду робити новий про Львів, запрошую до участі», – сказав фотомаестро.

Мистецтвознавець Андрій Дорош не побачив у виставці того, що поляки називають «фотографікою». «По-перше, я 30 років працюю в архітектурі й знаю Львів, як свою кишеню, а по-друге, є Дорошем-молодшим, значить, знаю фото. В цих роботах, як на мене, проглядає менталітет мешканця Вологди або Омська, який прожив півжиття серед двоповерхових рублених «ізб» і раптом потрапив до європоподібного міста й так ошалів від всіх його двориків. Той, хто спостерігає Львів упродовж десятиліть, то зауважує Львів, якого тут вже нема. Фотографія в собі повинна щось мати від графічного мистецтва, а тут колір у багатьох ситуаціях просто заважає, бо маскує суто технічні й композиційні недоліки. Якщо контрастно потягнути чорно-біле, то з того можна було б зробити мистецькі знимку. Може б, і стерпів то у вигляді чорно-білих і значно більших за розміром роздруків, бо так – це, як коробка для цукерків, яку може робити й Пилип’юк», – сказав Андрій Дорош.

На спровоковану дискусію фотограф Львівської національної академії мистецтв Олег Введенський зауважив, що фото більшого формату виглядали б експозиційно привабливіше, але відкинув думку про те, що фотографія може бути тільки в її класичному варіанті: «Зараз у світі вже ніхто майже не працює так, як 100 років тому, але фотографія від цього не перестала існувати. Те що Алла так бачить колір – її суб’єктивне право митця. Знаю її ще змалечку, бо разом із її батьком відвідував фотоклуб «Карпати». Сімутін робив гарні фото, це передалося й донці. Свої роботи вона видруковує сама на принтері, який має таку ж кольоропередачу, як на моніторі комп’ютера. Уся ця сучасна техніка дає авторці великий простір для самовираження, а воно в неї проходить саме через колір», – сказав Олег Введенський, який веде майстер-курси фотографії та відео-лекторій сучасного мистецтва.

• 00:0814.06.08 критик
• • Та замало одного покоління для адаптації до європейського середовища!
• 23:2311.06.08 олеся
• • хочу заперечити пану Дорошу. Алла Сімутіна народилась і виросла у Львові. Саме тому любить його маленькі вулички і будиночки, як міщани люблять старі обшарпані креденси. Народжений ж в "Вологді або Омську, який прожив півжиття серед двоповерхових рублених «ізб»", скоріше обирає пишну "горку" в стилі "ампір".