У 1996 р. за ініціативою Світового союзу вояків Армії Крайової і Об’єднання українців Польщі було покладено початок проведенню українсько-польських наукових семінарів під загальною назвою “Україна – Польща. Важкі питання”, на яких передбачалося розглянути спірні, а також найбільш гострі питання українсько-польських взаємин у 1939 – 1947 рр., котрі залишили в свідомості сучасних поляків та українців низку взаємовиключних оцінок і стереотипів. За пропозицією громадських організацій було вирішено відмовитися від емоційних оцінок минулих подій і залучити до їх розгляду фахових істориків з обох сторін.

На початках роботи семінарів, які відбувалися поперемінно у Варшаві і Луцьку, їх організації та проведенню патронували Академія національної оборони (Польща) і Волинський державний університет ім. Л. Українки (науковими кураторами проекту були проф. Анджей Айненкель від Польщі і акад. Ярослав Ісаєвич від України). Для надання семінару належної наукової авторитетності було вирішено для участі у ньому запрошувати тільки знаних спеціалістів з обговорюваних питань, а також вироблено оригінальну організаційну формулу – кожна тема готувалася одночасно спеціалістом з України і Польщі, а після обговорення доповідей проводилося затвердження і підписання учасниками семінару “протоколу узгоджень і розбіжностей” з даної теми.

У центрі гарячих дискусій завжди стояли найбільш гострі питання стосунків українців і поляків, зокрема під час Другої світової війни та перших післявоєнних років, а саме: становище українців і політики польських урядів щодо них у міжвоєнній Польщі, конфлікт між українцями і поляками на Волині, в Галичині, Холмщині, Підляшші та Надсянні наприкінці війни та в післявоєнні роки, антипольська акція українського підпілля, людські втрати під час цього конфлікту, військово-політичної операції “Вісла” на теренах Польщі, роль Москви і Берліна в українсько-польському протистоянні, депортації українського і польського населення тощо.

У 1997 – 2006 рр. було проведено 12 міжнародних семінарів, в яких брали участь ряд постійних членів семінару, а також залучалися дослідники з різних наукових осередків України та Польщі (два останні семінари проходили у Варшаві і Торуні). У результаті їх проведення було нагромаджено величезний і дуже важливий фактографічний матеріал та інтерпретаційні оцінки, які знаменували певне зближення позицій українських і польських істориків у поглядах на найбільш дискусійні проблеми українсько-польських взаємин, зокрема в роки ІІ світової війни та післявоєнні роки. Результатом спільної роботи українських і польських істориків стало унікальне видання – 10 томів матеріалів семінарів під однойменною назвою, виданих двома мовами з врахуванням стенограми обговорення доповідей і підписаних протоколів узгоджень та розбіжностей. А що є більш важливим – було спростовано низку вкорінених стереотипів щодо українського національно-визвольного руху 30-40-х років, котрі були поширені в польській історіографії та суспільній свідомості, а також стимульовано дослідження цієї проблематики в українській історіографії. До розробки означеної проблематики було залучено низку молодих українських і польських дослідників, які набули досвіду фахової роботи з історичним матеріалом, навички здійснення незаангажованого науково-історичного аналізу. Виважені оцінки минулих подій знайшли відображення в державних документах України і Польщі під час вшанування жертв трагічних подій на Волині у 2003 р.

Після завершення першої серії семінарів (10 семінарів) на нараді у Варшаві у 2003 р. було вирішено продовжити роботу семінарів, оскільки ціла низка тем залишилася недостатньо висвітленою, продовжували зберігатися відмінності між українськими і польськими істориками щодо багатьох проблем минулого взаємин двох народів, а найголовніше – здобутки українських і польських науковців не отримали належного громадського резонансу і втілення у суспільній свідомості народів двох країн – навпаки у Польщі активізувалися сили, які поширювали антиукраїнські погляди, співзвучні більшовицьким або польським націоналістичним доктринам щодо українців та українсько-польських стосунків. Певна частина поляків не сприйняла навіть тих ідей, які прозвучали в офіційних державних документах Польщі та України, озвучених у 2003 р. під час вшанування жертв трагічних подій на Волині у 1943 р. Частина польської громадськості наполягала й продовжує наполягати на необхідності міжнародного осуду діяльності ОУН і УПА на західноукраїнських землях, прагне, всупереч думці інтелектуальних кіл Польщі, з нагоди 65-річчя волинських подій відкрити у центрі Варшави пам’ятник “полякам, загиблим від рук українських націоналістів на східних кресах”. Серед української громадськості залишаються поширеними радянсько-комуністичні версії про український рух опору часів Другої світової війни, а з другого боку, формується ідеалізований образ українського національно-визвольного підпілля, який викликає недовіру у фахових дослідників, не сприяє створенню об’єктивної картини минулого, чим завдає шкоди історичній пам’яті українського народу.