У львівському літкафе «Кабінет» піднесли перший том поезій Василя Стуса. Фоторепортаж.

Березень13200811:06

Львів виявився першим містом в Україні, де відбулася публічна репрезентація першого тому повної спадщини Василя Стуса, яка ще не доступна читачеві. Ідея видання зародилася три роки тому. Права на видання творів В.Стуса належать київському видавництву «Факт». Усі інші видання (а їх син поета налічив понад 15) Дмитро Стус називає піратськими й каже, що за них можна притягати видавців до суду, але наразі він із цим спокійно мириться, бо за його словами, «країна в нас загалом така».

Нове видання Дмитро Стус вважає ще не академічним, але вже науковим: у ньому передбачений розлогий апарат приміток і коментарів та більш цивілізована подача тексту: кожен вірш із нової сторінки. До першого тому увійшло багато ранніх віршів Стуса із саморобних зшитків, які ніде не публікувалися. За словами упорядника, такі видання має фінансувати держава, однак у цьому плані вже виникли проблеми. Рік обіцянок завершився тим, що фінансування … припинилося. Далі з’явилася інформація про те, що фінансування не буде. Про свій розпач Дмитро Стус розповів скупо і лаконічно: «На сьогодні ми уже мали б мати 9 томів, а я тішуся,що вийхов хоч один».

На думку Дмитра Стуса, перше видання творчого доробку батька, що з’явилося на 1989 р., випало на гарний час. «Було перепоховання Стуса, яке підштовхнуло до видання. Кілька людей (я як син, Михайлина Коцюбинська, Валя Макарчук) вирішили запропонувати країні твори невідомого письменника, який на думку Михайлини Хомівни був дуже цікавим. Ми почали з нуля описувати архів. Запланували шість томів, не знаючи, чи набереться на них матеріалу. То був момент виклику перед самими собою. Не було жодної державної підтримки. Тільки наприкінці. Коли я затявся, один політик (а сааме Анатолій Матвієнко) профінансував видання одного тому. Переважно гроші на підготовку приходили з-зі кордону. Ми зробили текстову роботу, але вглиб досліджень іти не могли. Коли те видання нарешті успішно завершилося, постала проблема видання наукового, із коментарями, із розширеною примітковою базою. Такі видання потрібні не для загалу, а для фахівців і тих, хто хоче адекватно збагнути, про що говорив Стус, побачити тканину народження тексту». Однак попри те, що тексти для першого тому нового видання підготовлені ліпше, роботи вглиб знов не відбулося. Очевидно, це дуже наприємна річ і навіть поразка для мене. Але мені за це не соромно, бо в тих умовах недофінансування, що були, я зробив максимум. Взагалі троє людей не готують такого типу видання, а значно більша кількість. Але навіть коли б ті троє мали змогу нормально працювати, то результат був би більшим».

До офіційних ювілейних відзначень 70-річчя батька Дмитро Стус також ставиться скептично. Він із матір’ю зігнорував вечір, організований у Києві, Але сказав, що в данному випадку йдеться не тільки про Стуса: « Держава повинна вшановувати пам’ять письменників виданням їхніх творів, а не заходами, які знаємо хто, як і за що готує. Я із соромом згадую повалений ювілей Франка, а це наріжна постать нашої літератури. Чому Українська держава не видає Франка? Давайте говорити чесно: за радянських часів був непоганий 20-томник і 50-томник. Ні на що подібне незалежна Україна не спромоглася. Звідси робитимемо висновки. Це факти, решта – наші емоції. Очевидно, це прикрить і викликає не найкращі асоціації. Але це правда. Я не хвалю Радянський союз і не ностальгую за ним, але культура там була складовою ідеології. А тепер з культурою не знають що робити і кому вона потрібна».

• 15:1615.03.08 незнайомка
• • Спізнилась... Вечір вже почався. Довелось стояти за спиною Дмитра Стуса. Чула все, навіть, здається, дуже добре чула. - нотки іронії та болю, щодо сьогоднішньої влади та її меркантильних цінностей; щирість та непомітне тремтіння голосу - коли розповідав про дитинство та батька. На жаль не бачила обличчя.
    Величезне спасибі фотографу, що став для мене, для всіх тих хто стояв за спиною, або ж зовсім не зміг прийти, - очима. дуже щирі, майстерні знимки - передають настрій вечора, та обличчя і очі людини, слова і голос, якої чула тоді....