Після фільму «Поєдинок» вже ніхто не казатиме, що це «Мур і Архипенко для бідних»?

Лютий28200819:10

«Цифрове відео міні DV-формату – те що було доступне й недороге. Поширюватиметься 26-хвилинний фільм також у цифровому форматі. Після прем’єри у кінопалаці «Коперник», його можна буде побачити у різних мистецьких закладах , клубах, галереях різних міст і містечок», – сказала сьогодні, 28 лютого, на репрезентації у Львові фільму «Поєдинок» його режисер Наталія Ільчук.

Разом із Наталією Ільчук над створенням документального фільму «Поєдинок» працювали Олена Федорова, Валентина Сердюк та Іван Бондар, втілити фільм на екрані їм допомагала Національна телекомпанія України та Jazz Production Studio. Продюсований Центром гуманітарних досліджень Львівського національного університету ім. Ів.Франка проект підтримали БФ «Південний» та Львівська міськрада.

За жанром «Поєдинок» – творчий портрет майстра. Це історія життя і творчості неординарного скульптора Михайла Дзиндру, який наприкінці життя повернувся до рідної України 1991року із великим мистецьким доробком. Трансатлантичним лайнером він переправив на Батьківщину тисячі своїх поліхромних абстрактних композицій із формованого бетону. Згодом самотужки збудувавши для творів павільйон у смт Брюховичі, передав його у дар державі. По смерті Михайла Дзиндри його музеєм-робітнею опікується вдова Софія, ( музей є філією Львівської галереї мистецтв). За словами Наталії Ільчук, у музею також залишать достатню кількість копій фільму «Поєдинок».

«Ми написали хронологічний сценарій за життєписом Михайла Дзиндри, але відійшли від багатьох жанрових кліше, зробили багато різних документальних вставок, анімації, увели кіно колаж. Це доволі експериментально побудована оповідь, яку супроводжує така ж експериментальна авторська музика івано-франківських музикантів. У фільмі звучить 17 композицій сміливої електронної музики, яка насправді є дуже мелодійною і гармонійною. Скульптури мені асоціювалися саме із електронною музикою, індастріалом, хоча в музею завжди звучить класична музика. Якщо чесно, то я це й не сприймала як скульптуру! А просто як художні твори, образні, які несуть в собі якусь ідею. Це не просто образ вирізьблений в камені, це історія, яку можна подивитися з різних кутів зору, ракурсів. Тоді можна побачити навіть різних істот, кожен у музеї дивиться на ці скульптури і бачить в них щось своє. Це власне й цікаво, бо не може бути одномірно й однозначно сприйняте, а багатошарово й об’ємно», – вважає Наталія Ільчук.

Роздрукувати