Андрій Курков: Замість Президента, якого я придумав, прийшов романтик, і Президент не помітив, що вона, країна, розбіглася

Листопад30200510:02

В Росії з іменем Андрія Куркова пов’язані кілька скандалів, надто після його активного коментування Помаранчевої революції в Україні. Російські видавництва відмовились видавати і продавати його книги. Сьогодні Андрій Курков – гість Західної інформаційної корпорації.

– Ви, етнічний росіянин, уродженець Ленінграда, живете і творите у Києві. Ви вперше в місті Франка?

- Вперше я був в Івано-Франківську на запрошення Юрія Андруховича, робили акцію «Письменники за прилавком». Мій батько — льотчик-випробовувач, ми переїхали до Києва, коли мені було три роки. Я виріс у Києві, вивчив українську мову. Працював редактором у видавництві «Дніпро», редактором перекладів з іноземних мов на українську. Служив в армії, охоронцем в Одеській в’язниці. Там написав майже усі свої книжки для дітей, які вийшли нещодавно у перекладі українською – «Пригоди Пустомеликів», «Остання любов Президента», «Улюблена пісенька замполіта». Уже видано тринадцять моїх романів і 5 книжок для дітей. За моїми сценаріями знято більше двадцяти художніх короткометражних і телевізійних фільмів. Моє головне хобі — пропаганда української літератури в Україні. Це мені більш цікаво, ніж поїздки за кордон. Тут у нас неоране поле.

– На книжковому ринку Західної Європи Ваші романи на перших місцях рейтингів. Чи можна це вважати серйозним літературним проривом української літературної продукції на Захід?

- Це все вже сталося. І про це свідчать мої поїздки містами Західної Європи, інтерес до України після Помаранчевої революції, дуже багато запитань стосовно політичного майбутнього України. Усі вже знають, що Україна набагато більша за Францію, у ній 47 мільйонів населення. Інтерес до української літератури зріс у всіх країнах. Минулого року тільки у Польщі вийшло сім моїх книжок. Деякі перекладні речі стають бестселерами в інших країнах, тільки не тут, не в Україні. Цього року на Франкфуртській ярмарці було представлено німецькою мовою дві книжки. Через 2-3 роки десь 5-7 українських авторів вийдуть на європейський ринок. Феномен української літератури стає відомим.

– Чи позначились на літературі зміни після Помаранчевої революції?

- Одразу після Помаранчевої революції брати Капранови поїхали на Лондонську книжкову ярмарку. Щодо державної культурної політики, то її як не було, так і немає. Вона чомусь зараз зосередилась навколо трипільської культури і є небезпека, що наші керманичі від культури зроблять з цього нову ідеологію. І те, що першим післяреволюційним міністром культури стала Оксана Білозір, не могло не вплинути на подальшу відсутність державної культурної політики. І зараз її не відчувається взагалі, на жаль. Культурну політику роблять ті люди, які можуть впливати на культурний імідж України за кордоном і мають достатньо авторитету у власній країні, щоби змушувати парламент чи міністрів щось робити в культурному плані. Ідея! Рік 2008, українська література – почесний гість у Франкфурті — от якби держава підтримала цю ідею і почала зараз вести перемовини з організаторами виставки про приїзд української делегації, про культурну програму, і не тільки книжкову. Корея цього року привезла 30 письменників, свої ремесла, бойові мистецтва. Директор цього ярмарку сказав, що нічого ще невідомо, оскільки від державних органів України на Франкфуртський ярмарок ніхто не отримував ніяких пропозицій.

– Пане Андрію, хто є Вашим ідеальним читачем?

- Фоторобот я не пробував зробити, але психологічний портрет можу – це освічена людина, з добрим почуттям гумору, з працездатністю здорового цинізму, з недовірою до політиків і з деякою мірою самотності. Щоб людина не боялася сміятись ні над іронією, ні над суспільством. Щоб її, цю людину, теж можна було спровокувати на нові види ненасильницької агресії до суспільства, якщо їй щось не подобається, і вона починає з цим боротися.

– Чи були Ви на Майдані через рік?

- Прийшов о 15.00. Подивився на картонну «Стіну плачу», на якій можна було заплакати, чого не відбулося. Подивився на прихильників Тимошенко, а потім вже дома слухав виступи і якось так сумно було, що Президент переплутав слова «роковини» і «річниця» революції.

– У Вас є книга «Остання любов Президента»...

- Після революції не написав би взагалі, чесно кажучи, бо є книжки, які можна написати тільки в якийсь окремий момент. Це було до виборів і до всіх подій, до отруєння Ющенка. Тоді у мене було очікування трагедії, замість трагедії сталася революція, і народ став політичною нацією. Коли писав книжку, то не думав, що Ющенко може стати Президентом, що йому дадуть. Лідер країни має бути самодуром, але має тримати країну жорстко в руках. Замість Президента, якого я придумав, прийшов романтик, і президент не помітив, що вона, країна, розбіглася. Я спочатку думав, про що я буду писати після Помаранчевої революції, бо звик насміхатися з державних українців. Думав, буду писати для дітей і про любов. Час пройшов і виявилось, що країна не дуже змінилася.

– Яке місце посідає українська література в Україні?

- Найкраще, що можна зробити, це налагодити систему розповсюдження української літератури в провінції. Як брати Капранови, сідають в машину і їдуть по районах, виступають, возять письменників і відкривають українські книгарні. Народ в Україні готовий читати українську літературу. Піар країни за кордоном — це одна справа, але якщо її, українську літературу, не будуть читати в Україні, то у них не буде і цікавого майбутнього й за кордоном.

– Чи пишуть за кордоном про Україну, про Помаранчеву революцію?

- Зацікавленість писати про Україну є. Дві відомі книжки у світі «Все освітлено» американського письменника і «Коротка історія тракторів українською мовою» (страшно не сподобалася — про українську жінку за кордоном).

– Тобто, у культурний європейський контекст, хоче цього уряд, міністр культури чи ні — ми все ж увійдемо?

- Аякже. Зараз пишу різдвяні оповідання для англійського журналу. Головний герой сидить у Лук’янівському СІЗО під гаслом Помаранчевої революції. Під нарами у нього ростуть...гриби і він починає вирощувати печериці і т. д. Холодно, сиро – ростуть гриби, стало тепло і гриби загинули...

– Ми говоримо про засилля російської книжки в Україні. Констатуємо, що пострадянська Росія почала активно писати ще у 80-х роках ...

- Потенційно в українській літературі 1 500 членів Спілки письменників України, які у 90-х роках пішли у забуття. Росія заповнила нішу.

Українським молодим письменникам ніхто не заважає, їм можуть заважати або вони самі, або система розповсюдження книги і видавці. Нове покоління сьогодні зрозуміло, якщо воно не буде активним, якщо вони сьогодні самі не будуть пропагувати свої книжки — нічого не відбудеться. Кожен український письменник, який сьогодні їздить Україною і виступає, він, практично, протистоїть навалі російської книжки. Без цього нічого не зробити, бо половина великих книгарень належить російському бізнесу, і вони принципово ставлять свої книгарні, ті книжки, які імпортують. А в українських видавців немає своєї системи розповсюдження книг. Потрібно, щоб держава підтримувала акції пропаганди книжки. Я би запустив кілька «книжкобусів» по Україні різними маршрутами, щоб ними їздили наші письменники, продавали свої книжки й інших, і щоб їхній приїзд був подією. Це корисно і коштує набагато дешевше, ніж видавати книги-мемуари нардепів, які зараз масово видаються.

– Очевидно, основна проблема в тім, що український книжковий бізнес не є бізнесом, це наче аматорський спорт — дуже часто за власний кошт і без вигоди та прибутку?

- Були часи, коли Андрій Курков виходив на Андріївський узвіз з табличкою «Я автор» і продавав свої книжки. Був сам собі автором і продавцем. Тоді я взяв у борг майже 20 тисяч доларів. Продав свої книги за рік, віддав борг і заробив на один комп’ютер. У літературному середовищі є традиція — усі чекають, що або держава дасть гроші, або видавництво дасть аванс «і я напишу». Ментальність змінюється лише зараз.

– Кажуть, Ви найбагатший український письменник?

- Непродуктивно порівнювати.

– Ви авантюрний чоловік?

- В принципі, так.

– Коли пишете?

- Написав сім романів до того, як з’явилася перша книжка. Зараз пишу в дорозі. Пишу під музику. Головне мати матеріал і не робити довгих перерв.

– Ваша трудова книжка...

- З 97-го — член Європейської кіноакадемії, член журі Європейського «Оскару». Секретар Спілки письменників, відповідаю за міжнародні проекти. Я ніде не працюю.